53(21) Вiталiя  Бабущак

Кажуть, збуваються мрії

Зима була, та снігу ані грам.

Зірки з небес освічували місто.

І все кругом дзвені лоурочисто,

А за горбом виднівся божий храм.

Підказували шлях їм вівчарі,

Й натерши ноги, довгою ходою,

З дарами для дитяти темнотою

У Вифлиєм ступали три царі.

Зійшла зоря, і гості, що здаля,

Підняли вверх, до неба свої очі,

І сталось диво в місті тої ночі –

Невинна породила немовля.

                   ***

Зимовий день розсипався кругом

І пудра біла всюди під ногами.

Скрипить в мороз, неначе хтось зубами

А вітер лупить щоки батогом.

Димар димить і оживляє дах –

Хтось гріє руки, з вулиці прийшовши.

І синій лід на двоє розколовши

Стрибають діти по чужих слідах.

Торішнє листя висохши тремтить,

Затримавшись на гіллі до зими,

І споглядає білі килими,

Куди невдовзі з впавши полетить.

                ***

Сьогодні тихо, вітер вщух і віти

Завмерли і стоять як кам’яні.

Димлять за обрієм маленькі курені

І чутно сміх – горланять гучно діти.

І може це від шуби було тепло,

А може зігрівала не вона

На небосхил дісталася луна,

Як лампа освітивши все село.

Одне за одним шиби загорілись

І гамір стих, розбіглась дітвора

Вечеряти найвища вже пора

І стало пусто, лиш сліди зміїлись

Від ніг і санок, спогадів з життя,

Що молодість вертають наче зілля,

Лиш ненадовго, а за ним похмілля

Й холодна тиша в такт серцебиття.

                       ***

Чуєш, буде зима і випаде сніг під ноги.

Білим, хрустким замете всі стежки і дороги.

Діти зберуться докупи з санками на гірці

Місяць в високому небі моргне першій зірці.

Зима, як тоді, коли ти був малим і пузатим,

Вікна прикрасить узорами в маминій хаті.

Дим з димарів задимить і підійметься в гору.

Кажуть, збуваються мрії в цю зимну пору.

Січень прийде, заспівають колядки у хаті,

Вдягнуть в прикраси усі ялинки пелехаті.

Збереться родина, наповняться келихи й вуха.

Розмовам підспівуватиме за вікном завірюха.

                         ***

Він зігнувшись удвоє іде

Кожен крок, як подвиг Геракла

І неначе повітря забракло

Подих свій він від смерті краде.

Ледь помітно хитаються руки

Тягне швору в сторону пес

І звернувши свій взір до небес

Дід питає за що такі муки?

Пес занюхав щось й лає у слід

Обвиваючи немічні  ноги

Аж допоки посеред дороги

Не торкнуть діда руки об лід.

Стало тихо. Пес змовк і приник

Лиш мороз тріщить і кусає.

Лиже руки пес й поки не знає

Що не чує дід теплий язик.

               ***

Порожні і ржаві, як банки від пива

Без тебе всі ночі і дні, моя мила.

Щемить і кусає скаженою сукою

Кожніська година, хвилина розпукою.

Самотність страшна, як лице із проказою

Калічить і труїть до себе відразою.

Де все те хороше, що ти помічала?

Без тебе і світла, критично, як мало.

Пропали бажання всі, віра, хотіння

Залишилось тільки одне животіння.

А сонце встає і заходить, як завжди,

Я ж в’яну, тобі своє серце віддавши.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *